Нещодавно вчені знайшли найстаріші сувої Тори де було сказано, що Господь не виганяв людей з раю. Він вигнав Рай з душі людської. Можливо для того щоб ми все життя його шукали десь далеко в той час як він завжди поруч. Ця цитата дозволила мені усвідомити що творчість для мене це спосіб повернути відчуття Раю собі і всім хто навколо. Хай на мить чи на годину. Чи на завжди.

Виставка «Вічний Сад» не була задумана мною – вона просто почалась з однієї з перших картин «Райські пташки» 2005го року. А в 2011 народилось «Гранатове Дерево – Дерево життя» і я зрозуміла що буде продовження.  Досліджуючи цю тему я знайшла переклад слова Рай перською – парадиз – що дослівно означає «місце за стіною». Але ця тема не обмежується лише християнськими чи іудейськими алюзіями. Мене захопив цей дивовижний світ міфів і легенд де головними діючими героями були дерева. Так і в індусів, слов’ян і в ескімосів в центрі Дерева Життя сяє Сонце. Дерева тримають на собі наш світ – завдяки ним ми, Люди, дихаємо. В древньо–індійських святих текстах Людину порівнюють з деревом – подібно до дерева, що корінням входить в землю а гіллям сягає неба – Людина живе в двох світах одночасно – на Землі в тілі і на небесах в душі і в Бозі.  Саме мистецтво є теж чимось матеріальним, до чого можна торкнутись рукою- і неземним , що підіймає душу до неба.